"Іванна" (1959): радянська боротьба з УГКЦ у львівських декораціях

Позиції УГКЦ на Галичині залишаються непохитними впродовж багатьох десятиліть. Греко-католицьке духовенство слугувало надійним щитом та опорою для українців за Австро-Угорщини, під час польської, нацистської та радянської окупації. Остання особливо злісно ставилась до міцного зв'язку між місцевим населенням та духовенством. Проте, зважаючи на неймовірний авторитет митрополита Андрея Шептицького, комуністи не наважились на відкритий терор, а вдалися до більш хитрого та інноваційного на той час способу.

Новини.LIVE переглянуло кінопропаганду радянської влади "Іванна" та спробувало знайти в ній щось хороше.

Львів, як кінозірка

Поза сумнівом, Львів – архітектурна перлина України. Нехай злегка заїжджена, але має купу переваг серед своїх конкурентів з туристичного бізнесу. Проте, як не дивно, місту чомусь катастрофічно не щастить стати частиною чогось культового, або бодай добротного в форматі аудіовізуального мистецтва.

Західні музиканти наввипередки їздять до Києва, щоб вчергове відзняти метрополітен із радянським антуражем, зробити декілька кадрів на Подолі, декілька на київському "морі" (водосховищі) та... Троєщині! Коли з метро та "морем" ще все зрозуміло, то питання, чим їх не влаштовує Левандівка чи, наприклад, Сихів, залишається відкритим.

Та якщо відкинути всі жарти, місто постає віч-на-віч зі скупенькою реальністю: за останнє десятиліття образ та красоти Львова експлуатувалися відвертими дилетантами на кшталт Марюса Вайсберга з його "Гітлер капут!" (2008), який вже декілька років заборонений до перегляду на території України, чи Олександра Березаня зі "Шляхетними волоцюгами" (2018), що отримали неймовірно низькі відгуки від критиків та глядачів. Стосовно посереднього кіно, то у 2019 році під час знімання фільму "Я, ти, він, вона" тоді ще майбутній президент України Володимир Зеленський встиг посвітити своїми "сімейками" на Личаківському цвинтарі.

Одначе, в епоху "Мосфільму" Львів встиг зіграти одну з головних ролей у двох видатних стрічках тієї доби: "Старики-розбійники" (1971) і "Д'Артаньян та три мушкетери" (1978). Але якщо брати до уваги саме радянський кінематограф, то хотілося б поговорити про менш очевидні речі. Наприклад, про заслужено забуту антирелігійну агітку "Іванна" зняту в 1959 році. Попри свою яскраву політичну спрямованість, завдяки талановитому українському режисеру Віктору Івченку у фільмі проглядаються ознаки хорошого художнього кіно з мовою знаків, яке вміло приборкує норовливу лінію партії гуманістичними посилами. І якщо автор робив увагу лише на викриванні буржуазно-націоналістичного елементу серед прихильників церкви, відкидаючи раціональні доводи про антинауковість божественного, то справжні містифікації відбувалися з причетними до стрічки вже після її виходу в прокат. Але про це поки тссс.

Радянська пропаганда та Львів 50-х

Передусім сучасному глядачеві стрічка може бути цікава через уже майже раритетні кадри Львова зразка кінця 50-х років. Зокрема можна побачити ратушу, панораму міста, частину площі Генерала Григоренка ще без пам'ятника Святому Юрію Змієборцю (він був збудований у 1999 році, а до 1946 року на цьому ж місці розташовувався гранітний монумент Францішека Смольки – польського мецената), вулицю Богдана Лепкого, загальні плани львівських вуличок зі ще майже ідеально рівною бруківкою. А крізь ретроспективні марення Шептицького глядачам демонструють оперний театр прикрашений подвійними сігелями.

​

Ратуша

​

Панорама

​

Площа Генерала Григоренка

​

вул. Богдана Лепкого

​

Рівна бруківка у Львові 50-х

​

Оперний театр ім. Соломії Крушельницької

Історія Іванни, доньки церковнослужителя одного з карпатських сіл та заодно хрещеної самого митрополита Шептицького, розпочинається влітку 1939 року. Дівчина якраз закінчила школу та отримала запрошення на навчання до університету Франка. Одначе її наречений, греко-католицький фанатик, виявився проти жіночої емансипації. Він підмовив свого товариша з деканату налякати дівчину, щоб та передчасно поставила хрест на своїй самореалізації та кар'єрі. Мовляв, через специфіку роботи її батька дорога у світське життя Іванні закрита. 

Та в ситуацію вчасно втручається простий роботяга з Донбасу капітан Журженко. З джерел червоної пропаганди всьому світу відомо, що в Радянському Союзі діти не несли відповідальність за проступки своїх батьків, тому, прагнучи навести лад в освітній системі, червоноармієць потрапляє в круговерть подій, серед якої викриває ціле націоналістичне угрупування. До речі, щодо університету, то в його шатах розгортаються одні з ключових сцен фільму. Отже, в охочих є вдосталь часу, щоб роздивитися деякі дрібні деталі. Сам навчальний заклад двічі встиг "змінити вбрання": із радянського на німецький і навпаки.

​

ЛНУ нацистський

​

ЛНУ радянський

Також режисер демонструє підйом у хол університету та фокусує свою увагу на так званому Малому Франку.

​

Підйом у хол

​

Малий Франко

Стосовно повістки в фільмі, то вона досить пекельна. УГКЦ намагаються прирівняти до інквізиції, українських націоналістів до фашистів, Шептицький так узагалі виявляється ледь не сірим кардиналом серед гітлерівських еліт. Що цікаво, тут є навіть своє пекло на Пороховій вежі, де й згорять закляті вороги світлого комуністичного майбутнього.

​

Пропаганда на хресті

​

Митрополит Андрей Шептицький

​

Порохова вежа

Але заради об'єктивності слід зазначити, що режисер в жодному разі не показує українців "затурканими сільськими жлобами", як то полюбляють робити сучасні вітчизняні кінороби у своїх пародійних фільмах.

Своє чільне місце на пропагандистському полотні займає й зловіща резиденція не менш зловіщого Андрея Шептицького – Собор святого Юра. Хоча гарних кадрів будівлі не так і багато.

​

Собор святого Юра

​

Собор святого Юра

Дізнавшись правду про мізогінію інтенції коханого від донбаського уродженця Журженка, який із приходом німців опинився у концтаборі, та довідавшись про людиноненависницькі "мутки" митрополита зі своїми західними партнерами, Іванна вирішує покінчити з Богом і стає на шлях марксизму-ленінізму та підпільної боротьби. Під час чергового рейду сестер із монастиря до радянських полонених з метою зламати їхній дух та змусити присягти на вірність Гітлеру, дівчина проносить в'язням інструменти для втечі. Звісно, її дії не залишаються непоміченими кмітливими українськими націоналістами з подачі яких Іванну відправляють страждати за всіх нас на львівську Голгофу – Високий Замок.

Примітно, що кіношний концтабір розташований на місці сумнозвісного Stalag 328, де від рук нацистів за різними оцінками загинуло понад 140 тисяч військовополонених. Але цікаво це ще й тим, що облаштуванням декорацій займалися сучасники тих кривавих подій. Напевно, тільки вони й могли дати найповніше уявлення того, як виглядало це місце 10-15 років тому.

​

Львівська Цитадель

​

Львівська Цитадель

Фільм став одним з найкасовіших: за перший рік прокату його подивилося 30,2 млн глядачів. Уже за кілька місяців після тріумфального в СРСР прокату стрічки "Іванна" трапилася низка трагічних подій. Син художника-постановника Михайла Юферова загинув під колесами тролейбуса. Донька сценариста Володимира Бєляєва померла від невідомої хвороби. Режисер Віктор Івченко наразився на інфаркт. Хоч він і вижив, але до самої смерті потерпав від хвороб серця, бо напад змінявся нападом.

Та найбільш резонансною стала смерть виконавиці головної ролі 21-річної Інни Бурдученко. Бувши вагітною, жінка згоріла під час зйомок у другому для себе повнометражному фільмі "Так ніхто не кохав". Слідство з'ясувало, що під час роботи над третім дублем серед палаючих декорацій, горіння яких було заплановане, у Бурдученко застряг підбор. Забарившись на декілька секунд, жінка опинилася під завалами та отримала майже 80% опіків тіла. Суд запроторив режисера картини Анатолія Слісаренка за ґрати, звинувативши його у службовій недбалості. Пізніше стрічку дозніме легенда українського кіно Сергій Параджанов під назвою "Квітка на камені".

Загалом, упродовж короткого проміжку часу життя покинули сім кіношників, пов’язаних з картиною, а за воєнною драмою закріпилося звання "проклятого фільму". Можливо, воно й добре, що зараз нічого не знімають?