Конвертують свою популярність у донати: як живе та працює сім'я львівських блогерів Куровських

Повномасштабна війна внесла зміни у життя кожного українця, блогери не виняток. Зараз на плечі інфлюенсерів випало багато відповідальності. Ба більше, вони несуть у маси не тільки українізацію, але й конвертують свою популярність у донати для армії. 

Зокрема, родина львівських блогерів Наталі Литвин-Куровської та Олександра Куровського, аби допомагати українським військовим, створили благодійний фонд.

Про те, як сьогодні живе блогерська сім'я — в ексклюзивному інтерв'ю для Новини.LIVE розповіла Наталя Литвин. А також поділилася, яка ситуація з блогерством, який бізнес підтримують, чому вирішили створити благодійний фонд та чи мають право на існування в інфопросторі українські російськомовні блогери і що думають про людей, які кажуть, що у Львові війни немає, — про це і не тільки читайте у матеріалі Новини.LIVE.

— Як сьогодні живе та працює сім'я Куровських? 

"Сьогодні немає поняття "не на часі""

 — Перший період був стресовий і невідомий. Ми усі не знали, як жити далі. А зараз українці зуміли адаптуватись до нових реалій. Так само кажу і про нас, ми не уявляємо, як можна сьогодні жити і не помічати війну, жити у своє задоволення. Ми, як і раніше, працюємо, але поєднуємо роботу з допомогою для наших військових. Кожен ранок ми починаємо з новин і засинаємо також з новинами. Нам важливо знати, яка ситуація на фронті, що відбувається в нашій країні. І за можливості домогаємо: донатами, інформаційною підтримкою, долучаємось до проєктів, які нас просять підтримати, щось самі придумуємо у межах нашого фонду. Тобто робота разом із допомогою, одне без одного сьогодні існувати не може. 

Щодо самих поглядів на життя, то все переосмислилось. Часом ти завантажуєш себе важкими думками, а в інший момент ти хочеш жити сьогоднішнім днем, бо ти не знаєш, що буде завтра. Ми мріяли про домашню тварину — про котика. Але завжди відкладали, думали ще не на часі. А потім зрозуміли, що немає поняття "не на часі". І тепер це наш маленький антистрес. 

  — Яка ситуація з блогерством? Чи є реклама та хто замовляє? 

"Великі бренди повернули свій капітал в Україну"

 — Якщо спочатку була реклама лише українських локальних магазинів. Це були місцеві виробники меду, шкіри, одягу взуття, маленькі магазини хендмейду, то зараз дуже сильно тішить, що повернулись на ринок великі бренди. І останні декілька місяців я помічаю, що великі бренди почали повертатись на ринок, вони повернули свій капітал і рекламні бюджети в Україну, а це не може не тішити. 

Ми — блогери, ведемо щодня комунікацію з різними замовниками, ми відчуваємо цей взаємозв'язок ситуації в країні з тим, що ми бачимо у себе в запитах і дуже тішимось, що багато хто адаптувався і зміг перевезти свої виробництва у більш спокійніші міста. Або є ті підприємства, які були повністю знищені, але люди заново їх створили в Україні. У мене це викликає тільки гордість, так як люди вірять у себе та у нашу Перемогу.

 — Чи підтримуєте українського виробника? 

"Ми зробили безкоштовних реклам на понад мільйон гривень"

 — Немає навіть мови про те, щоб не підтримувати українського виробника. Перших декілька місяців війни, коли бізнес був на нулі, спустошений, ми робили безліч реклам безкоштовно. Ми зробили таких реклам на бюджет понад мільйон гривень. Це було більше ста реклам для українських магазинів. Я підтримувала всіх, хто робив класні ініціативи, хто передавав певний відсоток з продажів на ЗСУ. 

 — Кого "відсіюєте"? З ким взагалі не хочете співпрацювати? 

"Принципово не працюємо зі спонсорами війни"

 — Принципово не співпрацюємо з тими, хто визнаний спонсорами війни, з тими, які продовжують працювати на ринку Росії. А також не працюємо з тими, хто веде свої сторінки російською мовою, хто продає свої послуги на Росію. Дуже часто трапляється таке, що ми це помічаємо в процесі. Образно, дівчинка-тренер, я заходжу на сайт, щоб подивитися її програму тренувань і бачу, що в неї доступна опція "оплата карткою "Мир""  й авторизуватися на програму можна через сайт "Вконтакте". І навіть якщо це україномовна дівчина і має класні тренування — ми все одно їй відмовимо. 

 — Як, на вашу думку, сьогодні мають працювати інфлюенсери? Хто має підтримувати український бізнес? 

"Платити податки та цінувати українське!"

 — Це основне і це має бути як аксіома — сплачувати податки, про це не потрібно наголошувати, це має бути за замовчуванням. Для мене дивно, що до сьогодні багато хто працює без ФОПів. Та український бізнес мають підтримувати люди. Я розумію, що на інфлюенсерів зараз поклали таку місію, що вони мають всім допомагати, підтримувати і я з цим згодна, але це має розуміти і кожен українець.

Якщо у нього є вибір: купити щось українське чи закордонне. Хочеться, щоб купували українське, тому що це є наше і хочеться, щоб це була підтримка на загальноукраїнському рівні. В нас є багато українських продуктів і дуже шкода, що це не цінувалось раніше, так як це почало цінуватися зараз. 

 — Розкажіть про історію створення благодійного фонду Куровських?

"Ми хотіли, аби все було прозоро та систематизовано"

  — На початку повномасштабної війни у нас був безкінечний потік повідомлень про допомогу для ЗСУ. Комусь потрібні були потрібні гроші на тепловізор, а комусь на машину. І в якийсь момент ти не знав, як врегулювати та систематизувати ці повідомлення. Ми направили свою діяльність на те, щоб спробувати самим збирати кошти. Тому коли ми репостили збори людей, ми не знали, чи та людина купить правильний товар, чи вона добросовісна, чи це не шахрай. Ми не мали змоги потім звітувати перед аудиторією і ми ухвалили рішення, що краще збирати ці кошти самим, відкрито та офіційно показувати людям, що ми за ці кошти купили. 

"Вірять конкретно нам"

Також були випадки, коли ми разом із друзями-блогерами збирали гроші на машину і давали картку на збір не нашу, а подруги. То тоді люди не так донатили і перепитували, чому картка не на ім'я Куровських. І в якийсь момент ми зрозуміли, що вірять конкретно нам і в нас є в цьому велика сила. 

"Було питання — наскільки законно ми збираємо гроші?"

Потім цих донатів на особисті картки було так багато, що постало питання, наскільки законно ми збираємо гроші. Звісно, ми робили фото з військовими, яким передали той чи інший прилад, але чи достатньо це для податкової? Ми почали консультуватись з юристом, як це все зробити прозоро і правильно за документами. І дійшло до того, що ми створили благодійний фонд. 

"Ми збираємо на авто для військових"

Ми собі взяли напрямок — купівля авто для військових. І тут ми зіткнулися з тим, що потрібно розуміти, які документи потрібно мати, аби авто придбати за кордоном, як купити його за готівку чи за валюту. На початку було багато запитань, але з часом ми побачили, що довіри до нас стало більше і люди зрозуміли, що в нас кожна гривня задокументована.

 — З якими труднощами зіткнулись при купівлі автівок? 

"Вживане авто потрібно довести до ідеалу"

 — Труднощі нереальні! Бо коли ти купуєш запаковану нову техніку, дрон чи тепловізор, ти заповнюєш митну декларацію і все  — техніка є в тебе. Коли ти купуєш автомобіль — це вибір авто, його діагностика до покупки, пошук машин через наших волонтерів в інших країнах. В нас є волонтери в Англії, вони їздять по різних селах і шукають у фермерів пікапи. Але ця техніка здатна ламатися. Одна машина може доїхати в Україну в ідеальному стані, її ремонтувати не треба, а якась машина може зламатися в дорозі.

"Бюрократичні моменти ніхто не відміняв"

Також багато бюрократичних питань, тому що благодійний фонд передбачає багато документів на кожну автівку: запит на частину, лист на митницю від фонду, щоб машину пропустили без розмитнення. Також в порядку мають бути всі рахунки на ремонт та витрати на авто. Взимку ми "перезували" машину на зимову резину. Всі машини стараємось доводити до ідеалу. Потім ми проводимо акт прийому-передачі авто. І це все займає дуже багато часу. Я розумію, що можна було б купити готову машини в Україні і переплатити, але ми намагаємось цей процес налагодити так, щоб це все вийшло максимально економно, щоб кожна копійка була використана з розумом.

 — Хто допомагає фонду? 

"Наші партнери — це всі українці"

 — У нас немає партнерів. У нас єдина проблема — фінанси. Зараз у нас більше 90 запитів на допомогу, але ми розуміємо, що у нас на рахунку по нулях. І хлопці просто чекають, хтось пів року, хтось навіть рік. І, звісно, наявність партнерів дуже б допомогла вирішити ці питання. 

"Це не військовим потрібна техніка, а нам потрібно,  щоб у військових була техніка"

Зараз наші партнери  — це всі українці, які не забувають донатити і скидають щодня кошти на наш фонд. І часом, коли я у своєму блозі прошу, щоб люди скидали гроші, мені стає соромно, бо українцям і так нелегко. Але насправді це не військовим потрібна техніка, а це нам потрібно, щоб у військових була техніка. Раніше ми у місяць могли передати 10-15 машин, а зараз 2-3 машини.

 — Хто донатить найбільше: бізнес чи українці? 

"Разом з українцями зібрали на 10 авто для військових"

 — Найбільше донатять українці — це найбільша рушійна сила. Коли донатись бізнес  — це теж круто, адже разово можуть бути великі суми від 20 до 50 тисяч гривень. Хтось робить благодійний захід і він всю суму переказує, це могло бути і сто тисяч гривень. Але це не зрівняється з тим, коли ми розповідаємо про якусь гостру потребу на фронті і я просто прошу людей скинути по 10-20 грн, це поширюється шаленими темпами і можна зібрати великі суми. У нас на початку була така історія, ми збирали на 10 автівок. І ми за два дні зібрали 2 млн грн. Це для мене раніше була "космос"- сума, адже ніхто з блогерів такого не робив.

 — На вашу думку, українці втомились донатити? 

"В українців не безмежний ресурс"

 — Не можу сказати що українці втомилися донатити, можу сказати, що в українців не безмежний ресурс. Навіть ті, хто донатять постійно і зі своїх мінімальних зарплат віддають останнє, вони не бачать кінця й краю війни і я розумію, що їх це демотивує. Якщо спочатку ми думали, що війна затягнеться на місяць-два і все, то ми були готові віддати все. Зараз ми не знаємо, скільки ще часу чекати. Але як показує досвід, у якісь страшні, траурні дні, коли є обстріли з великою кількістю жертв, донати дуже сильно активізуються. Українці ніби знову і знову відчувають все вперше. 

 — Яку найбільшу суму вдалось зібрати і за скільки часу? 

"Одна сумочка за 700 тисяч грн"

 — Ми збираємо гроші на автомобілі, бо ми почали в тому розбиратися. Важко розсіюватися та розпорошуватися на щось інше, тому що у нас немає великої команди, яка б досліджувала ринок. Нас двоє і ще декілька людей, які допомагають на добровільних засадах. І збираємо гроші відповідно до запитів. Якщо хлопці просять машину швидкої допомоги, то ми її знайдемо, якщо просять потужний дрон, то ми роберемся і таки його знайдемо і купимо. Просто все в порядку черги. Найперше — це пікапи.

Найбільше ми збираємо гроші з різних лотерей. До прикладу, коли я викладаю у сторіс брендову сумочку і віддаю її за донат. Я пам'ятаю, це був підрив Каховської ГЕС, тоді одну сумочку вдалось обміняти на 700 тисяч гривень. І це, мабуть, для мене був рекорд по благодійній лотереї.  

 — На що мріє зібрати фонд Куровських? 

 — У нас немає мрій чи амбіцій. Ми збираємо на те, що потрібно хлопцям, щоб вирватись вперед, щоб зберегти життя та перемогти.

 — Кому з українських  блогерів сьогодні не місце "на ринку"? 

"Я обмежила себе від тих, чия позиція мені не імпонує"

 — Я не вправі судити кому місце, а кому не місце. Це мають судити люди і вони вже самі мають обирати, чи стежити їм за цими блогерами, чи ні. В своєму інфопросторі я не бачу таких людей, тому що я обмежила себе від тих, чия позиція мені не імпонує. І якби кожен українцець переглянув думки блогерів, які досі намагаються транслювати якісь тези "русского мира", якщо б люди відписалися від таких людей, то б вони просто перестали існувати в нашому інфопросторі. Тому табу мають накладати самі українці. 

 — До кого з інфлюенсерів зверталися по допомогу, але вони відвернулись? 

 — Я таких випадків не пам'ятаю, тому що друзі-блогери, яких я прошу про допомогу, їм небайдужа ситуація в країні, тому вони з радістю підтримували та допомагали.  

 — На вашу думку, чи мають право на "існування" українські блогери — російськомовні? 

"Продавати російською мовою — пряме порушення закону"

 — У нас є закон про мову, інфлюенсер, блогер — це людина, яка поширює в маси свою позицію, яка надає рекламні послуги, яка платить податки в Україні і якщо вона надає свої послуги російською мовою, то це для мене пряме порушення закону. І тут мають втручатися вже інші органи. Мені неприємна російська мова, я себе відгороджую від таких людей. І я б хотіла, це моє бажання, щоб всі інфлюенсери, які себе асоціюють з Україною, спілкувались українською. 

 — Як ставитись до українців, які кажуть, що у Львові війни немає? 

"Боляче чути, що Львів — це місто, де немає війни" 

 — Я часто чула таке твердження. І мені дуже боляче, що є люди, які хочуть поділити Україну за містами. І завжди хочеться сказати, приїдьте на кладовище та подивіться, скільки там поховано воїнів. Прийдіть у наш Гарнізонний храм в центрі Львова, звідки ховають наших захисників. Я неодноразово була на похоронах наших друзів, знайомих. І це дуже боляче. І потім дуже болить чути, що Львів  — це місто, де не відчувають війну. Зараз сіяти наративи, що у якомусь місті немає війни — це неправильно, тому що в Україні немає сім'ї, якої б не торкнулася війна.  

 — Про що, окрім Перемоги, мріє ваша сім'я?

"Жити під вільним небом"

  — Це єдине, чого зараз хочеться найбільше. Хочеться спати без тривог, хочеться не бачити поганих новин, жити під вільним небом, бачити над головою цивільні літаки та могти кудись полетіти. Ми раніше багато подорожували. І я вірю, що це колись буде знову.

 — Що найперше зробите, коли почуєте, що Україна перемогла? 

 — Дуже важко відповісти… Як на мене, це буде емоційний ривок, це будуть сльози. Виплачуся, зрозумію, що це все пережили ми — українці. Вшаную пам'ять полеглих воїнів, подякую всім, завдяки кому сталася ця Перемога. 

"Перемога — це наступний етап, який ми маємо пройти разом, щоб підняти Україну з колін"

Я не думаю, що в мене буде настрій якогось святкування. Я просто розумію, якою ціною це все відбувається. Тому потрібно буде й надалі мотивувати людей продовжувати відбудовувати Україну. Перемога — це буде наступний етап, який ми маємо пройти разом, для того, щоб підняти Україну з колін.